вівторок, 16 грудня 2014 р.

ПЕДАГОГІЧНА МАЙСТЕРНІСТЬ ТА КУЛЬТУРА ВЧИТЕЛЯ


У статті розглядаються основні аспекти щодо педагогічної майстерності та культури вчителя, складові елементи та шляхи оволодіння майстерністю. Головні ознаки педагогічного спілкування  на суб'єкт-суб'єктному ґрунті.

Нема жахливішої роботи, ніж учительська
Нема виснажливішої роботи від учительської,
де нерви паляться, мов хмиз сухий,
де серце рветься .
Але нема щасливішої долі,
коли людина з твоїх рук, учителю,
іде у світ – на краплю світ людніє.  
                           («Дума про вчителя» І.Драч)
Видатний український поет зумів показати суть призначення сучасного вчителя. Щоб заслужити на такий незвичайний ранг суспільного відзначення, учитель має відповідати певним вимогам. Ось деякі з них:
1. Бути освіченою, культурною людиною.
2. Любити дітей.
3. Бути закоханим у свій фах.
4. Бути відданим своєму народові.
5. Мати: глибоку людяність, високу інтелігентність, внутрішню культуру,
моральну чистоту, осмислену віру в Бога, почуття національної та людської гідності, естетичне чуття.
Особу вчителя можна розглядати в трьох параметрах – як предметника, як вихователя, як людину. Учитель як вихователь навіть якщо вчитель не обійме посади класного керівника, він все ж не має права залишатися тільки урокодавцем, а неодмінно своє вчительське життя буде ще й вихователем у широкому розумінні цього слова. І на уроці, і на перерві, і під час відвідин учнів удома, і на годині класного керівника, і на зборах, і під час екскурсій своєю поведінкою, власним прикладом він буде виховувати. Додаймо ще суттєве зауваження видатного польського педагога Януса Корчака: «Не може виховувати інших той, хто не виховує себе самого». Отже, самовиховання – предмет щоденних турбот учителя. «Справжній вихователь той, – писав Василь Сухомлинський, - хто йде до вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розвивати свій внутрішній світ». Має значення і те, як іти до учнів: близько до них, як їх старший і досвідчений друг, чи стояти над ними зверху високо-високо? Відомий український психолог Іван Синиця застерігав учителів від руйнівської позиції зверхності, він був за помірковану дистанцію у взаєминах з учнями, але не таку, яка стане стіною між ними і вихователем.
Великодушного, чуйного до чужого горя і навіть не дуже ерудованого вчителя учень «прийме» і відкриє йому своє серце, черства душа. Про таких влучно зауважив Олександр Довженко, що їхній розум одержав вищу освіту, а серце немає навіть нижчої.  Найнебезпечніше професійне захворювання вчителя – бацила байдужості до дітей. Ця інфекція здатна перекреслити всі творчі потенції педагога. Зрештою, саме дитячій винахідливості та енергії перетне шлях учителева байдужість, то перебування в школі стане для нього тортурою. А будь-яку властивість учителя, в тому числі байдужість, школярі вловлюють умить. Учитель завжди на видноті – і в школі, і в населеному пункті. Його поведінка фіксується й обговорюється.
Педагогічна майстерність вчителя, її складові елементи.
Шляхи оволодіння педагогічною майстерністю
Спілкування – важливий професійний інструмент педагогічної діяль­ності. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя і учнів під час занять або поза ними, спрямована на створення сприятливого психологічного клімату, яке має такі функції, пізнання особистості і обмін інформацією, організація діяльності, співпереживання, самоствердження.
Педагог повинен володіти арсеналом засобів за допомогою яких він передає свій досвід, свої уявлення. Ці засоби завжди індивідуальні неповторні. Окрім слів, голосу, інтонації в арсеналі педагога є ще жести, рухи, ритм. Але, насамперед, очі!
Творче самопочуття вчителя ніколи не залишається безслідним. Воно проникає, впливає на почуття і свідомість студентів, переборює психологічні бар'єри, народжує творче сприйняття матеріалу і залишається не лише надовго в пам'яті, а й стає якоюсь мірою їхньою життєвою позицією.
 Таким чином, у формуванні професійної майстерності необхідний тісний зв'язок теорії, методики і педагогічної техніки.
В справі оволодіння педагогічної майстерності важливі наступні положення:
-  не можна вдосконалити свою педагогічну майстерність, не займаючись постійно вивченням власної методики, і навпаки, не можна вивчати методику, не ставити шляхи її вдос­коналення ,
-  не можна вдосконалити свою майстерність, не використовуючи досвід своїх колег,
-  вивчення своєї методики і методики колег можливо лише при практичній діяльності,
-  по-справжньому можна вивчити методику свого колеги, лише допомагаючи йому,
-  не можна вдосконалити педагогічну майстерність з орієнтацією на «чорний ящик»,
-  вдосконалення і самовдосконалення вчителя не має меж.
Головними ознаками педагогічного спілкування
на суб'єкт-суб'єктному ґрунті
1. Особистісна орієнтація співрозмовників - готовність бачити і розуміти співрозмовника; само цінне ставлення до іншого. Враховуючи право кожного на вибір, ми повинні прагнути не нав'язувати думку, а допомогти іншому обрати власний шлях розв'язання проблеми. У конкретній ситуації це може реалізуватися за допомогою різних прийомів. Так, до класу прийшов новий учень, хвора, нервова дитина. Він може навіть заспівати на уроці. Коли це сталося вперше, діти засміялися, вдруге — вчитель зауважив: «Андрієві дуже хочеться співати, і він не може стримати себе. Давайте не будемо відволікатися». Делікатне зауваження зберегло гідність учня і вчителя, показало недоречність поведінки і спонукало до роботи. 
2. Рівність психологічних позицій співрозмовників. Хоча вчитель і учні нерівні соціальне (різні життєвий досвід, ролі у взаємодії), проте для забезпечення активності учня, через яку ми можемо сподіватися на розвиток його особистості, слід уникати домінування педагога і визнавати право учня на власну думку, позицію, бути готовим самому також змінюватися. Учні хочуть, щоб з ними радилися, зважали на їхні міркування, і завдання вчителя — враховувати цю потребу.
3. Проникнення у світ почуттів і переживань, готовність стати на позицію співрозмовника. Це спілкування за законами взаємного довір'я, коли партнери дослухаються один до одного, поділяють почуття, співпереживають.
4. Нестандартні прийоми спілкування, що є наслідком відходу від суто рольової позиції вчителя.Залежно від того, реалізовано принцип суб'єкт-суб'єктної чи суб'єкт-об'єктної взаємодії, спілкування постає як функціонально-рольове або особистісно зорієнтоване.
Яким є психологічний портрет особистісно орієнтованого вчителя?
— Він відкритий і доступний для будь-якого учня, не викликає в них страху, дає їм можливість висловлювати свої думки і почуття, відвертий у своїх поглядах;
— демонструє дітям цілковиту довіру до них, не принижує їхньої гідності;
— щиро цікавиться життям учнів, не байдужий до їхніх проблем, справедливий;
— виявляє емпатійне розуміння — бачення поведінки учня його ж очима, вміє «постояти в чужих черевиках», відчуваючи внутрішній світ дитини;
— надає учням реальну допомогу.
Як бачимо, головне в учителя — потенціал його цінностей, чи є в нього, за словами  В. Сухомлинського, спрямованість на людину, здатність поважати і любити іншого.
Список використаної літератури:
1.     Федорчук В.В. Основи педагогічної майстерності. / В.В.Федорчук. — Кам`янець-Подільський: Видавець Зволейко Д., 2008. – 140 с.
2.     Педагогічна майстерність: Підручник / І. А. Зязюн, Л. В. Крамущенко, І. Ф. Кривонос та ін.; За ред. І. А. Зязюна. — К.: Вища шк., 1997. — 349 с.
Педагогічна майстерність: Підручник / І.А. Зязюна, Л.В. Крамущенко, І.Ф.Кривонос та ін.; За ред. І.А. Зязюна. – 3-тє вид., допов. і переробл. – К.: СПД Богданова А.М., 2008. – 376с

1 коментар: