вівторок, 16 грудня 2014 р.

УМОВИ РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНОГО УЧИТЕЛЯ ІСТОРІЇ

Яким має бути учитель історії ХХІ ст..? Це питання зовсім не риторичне. Безумовно, високо компетентним, що пропонує інноваційні підходи до навчання, який не боїться змін, а навпаки ініціює їх. Розкриваючи творчі таємниці вчителя, О.А.Захаренко писав: «Кого люблять діти? Хто не такий як усі, хто щодня радує їх новинкою, хто не буденно сіра, а святкова творча особистість» [1,с.37]. Ці слова видатного педагога справедливо можна віднести і до вчителя історії нового століття .
Визначальна характеристика нашого часу – інтенсивні зміни. Так сучасні технічні засоби і глобальне інформаційне середовище не тільки поліпшують, але і в певній мірі ускладнюють професійну діяльність учителя історії, вимагаючи від нього крім суто фахових все більших психологічних і педагогічних умінь та навиків. Подолати це протиріччя вчитель зможе за умови постійної, безперервної самоосвіти, саморозвитку та самоуправління.
Вчитель історії ХХІ століття – це багатогранний, найважливіший і найважчий напрямок, оскільки історик має бути як козак – універсальним воїном. Це має бути боєць, що володіє не лише датами і подіями, а й мати ґрунтовні знання з географії ( орієнтація в просторі і часі), музики ( від Бояна до М. Скорика), літератури ( психологія та побут людини, буденне життя, що найширше характеризує історичний час), архітектури, світової та художньої культури, мистецтва у всіх його проявах і жанрах, інформатики і, звичайно, мови. Адже грамотно та бездоганно володіти рідною мовою має кожен громадянин України, а вчитель – в першу чергу, так як він є носієм ідеї, що має відобразитись на свідомості учня. Саме вчителю дається можливість закласти фундамент саморозвитку і самореалізації учня.
         Окрім перерахованих компонентів майстерності вчителя - історика основною цінністю предмета, напевне, є те, що в сучасній освіті в умовах глобалізації та інноваційних технологій, відкритого доступу до інформації, беззастережного оприлюднення фактів, подій і наслідків – історію можна вивчати з різних точок зору, багатьох джерел (як зарубіжної, так і вітчизняної історії), без ідейного впливу винятковості держави і робити власні висновки; по своєму сприймати і інтерпретувати картину подій всесвітнього масштабу.
         ХХІ століття – доба інформаційного суспільства. Таке суспільство вимагає підготовки людей високої освіченості і моралі, кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукових та інформаційних технологій, мобільності та конкурентоспроможності на ринку праці.
         Сучасному вчителеві історії вже замало мати міцні знання з предмету, володіти практичними вміннями та навичками. Він має бути комунікативним, конструктивним і мобільним. І це не весь список вимог до сучасного вчителя. В першу чергу він має іти в ногу з часом. В умовах переходу від репродуктивної, авторитарної педагогіки до освіти інформаційно–гуманістичного типу, постать учителя набуває іншого забарвлення. І його педагогічна компетентність має складатися не лише із ґрунтовних знань, вмінь і навичок, а й його особистих якостей, моральної культури, демократичних цінностей, новаторського підходу і постійного самовдосконалення та пошуку, так як не можна людину навчити на все життя, можна навчити все життя вчитися.
         За роки уже Незалежної України написано і подано до друку сотні праць, статтей не тему «Професійна компетенція вчителя». Відкрито більше п’ятдесяти компонентів професійної майстерності. Та як сказав британський консультант з питань освіти Джон Хаймер на Міжнародному науково – практичному семінарі, що компетенція вчителя не є вичерпною, і що вона залежить від середовища і ситуації її застосування. Компетенція професійної  майстерності вчителя має проявитися в неординарних ситуаціях, складних умовах, в розв’язані і вирішенні складних навчальних питань, в умінні вирішення конфліктних ситуацій, в умінні працювати в глобалізованому суспільстві.
Рівень професійної компетентності учителя історії – це його знання, уміння, особистий досвід. Це пошукова діяльність, яка забезпечує оптимальний варіант організації навчально-виховного процесу з метою формування творчої особистості. Але професійна компетентність учителя історії потребує постійного розвитку й удосконалення.
Самоосвіта – це постійна діяльність учителя, спрямована на розширення й поглиблення знань і вмінь, підвищення рівня предметної підготовки. Здатність до самоосвіти, на думку фахівців, незрівнянно важливіша за своїми результатами та впливом на людину, ніж сама освіта в навчальному закладі.
Самоосвітня діяльність повинна носити системний характер, суть якої полягає не стільки в підготовці до кожного конкретного уроку, скільки в тому, що самоосвіта - це чинник розвитку професійно-педагогічної культури вчителя. Вона спрямована на поглиблення знань з основ фізіології, психології, педагогіки, методики, спеціальних знань з предмета.
Отже, самоосвіта – це усвідомлена потреба в постійному вдосконаленні своєї професійної діяльності. Організація самоосвіти залежить від рівня самопідготовки вчителя, визначення проблеми, мети вдосконалення педагогічної майстерності, а також вибору форм і способів узагальнення досвіду і безперечно опанування методики впровадження самоосвітньої діяльності.
Професійний саморозвиток педагога можна визначити як внутрішній процес, спрямований на досягнення професіоналізму. Він являє собою якісні самозміни особистісно-професійної сфери та професійної діяльності. Це добре організований саморух до найкращого в собі. Існувало завжди важливе питання: наскільки у мене, як історика, розвинена здатність до набуття, оновлення та розвитку знань, умінь. Адже зрозуміло, що адаптація до змін навколишнього середовища вимагає постійного пошуку нових фактів, оцінки подій та явищ, оволодіння навиками аналізу та самоаналізу.
Сучасний вчитель, який виявляє активний розвиток, характеризується постійною незадоволеністю досягнутими позивними результатами своєї діяльності і навпаки – яскраво вираженою наполегливістю у досягненні все більш значущих завдань свого професійного саморозвитку. Як результат цього – добровільне усвідомлення своєї здатності до професійного саморозвитку. К.О. Баханов пропонує анкету на визначення ступеня здатності вчителя історії до саморозвитку та визначення чинників що стимулюють, або заважають у навчанні, розвитку та саморозвитку вчителя[3, с.7].
Таким чином, важливою умовою самовдосконалення вчителя історії є його постійний саморозвиток.
Розвиток здатності до самоуправління можна розглядати як механізм особистісно-професійного становлення вчителя. Процес особистісного зростання може бути, на думку фахівців, як спонтанним так і певною мірою керованим. Про керованість процесу особистісного зростання можна говорити тоді, коли сам учитель усвідомлює його і ставить межу самовдосконалення, формування певних якостей, сторін і сфер особистості [4, с. 56].
На мою думку професійно-особистісне зростання повинно бути в значній мірі свідомо керованим. Межа керованого особистісно-професійного зростання учителя історії полягає в теоретичному і практичному оволодіння психологічними знаннями, різноманітними методами і методиками взаємодії з учнями, колегами, громадськістю. Самоуправління – це цілеспрямовані зміни. Зазвичай вони передбачають керування своїми формами активності і спілкування, поведінкою, діяльністю і переживаннями.
Процеси психічного самоуправління завжди носять свідомий і цілеспрямований, а значить активний характер[5, с.128-129].
Таким чином, самоуправління – це важлива умова розвитку професійної компетентності вчителя, без належного розвитку якої говорити про сучасного вчителя історії просто неможливо.
Із власного досвіду роботи та роботи моїх колег хочеться виділити наступні, на мою думку, компоненти професійної майстерності вчителя:
1.Міцні, ґрунтовні хронологічні та просторові знання предмета.
2. Досвід. Досвід набувається тільки з роками.
3. Практика. Завдяки помилкам, які ми допускаємо в роботі, виправляючи їх здобуваємо практичні знання. Теорія з практикою, насправді, не співпадають.
4. Психологічна компетентність. Теоретичних знань, які дає нам ВУЗ замало для роботи, тому що ми працюємо з людьми, а передбачити поведінку кожного практично не можливо. Тут потрібно підключати спостереження, пригадувати всі знання з психології і діяти за обставинами, головне за принципом:« Не нашкодь!»
5. Етична компетентність. Для учнів ми маємо бути еталоном поводження, тому правила поведінки мають відповідати дитячій думці про вчителя. Це і словесна етика, і поведінкова.
6. Дипломатична компетенція. Вчителю доводиться тісно працювати як з учнями, так і з батьками. І важливо не допустити розгортання конфлікту, наростання проблеми, вирішувати складну ситуацію до її появи.
7. Всебічний розвиток. Іноді на уроці історії учні задають запитання, які не стосуються теми, але якимось чином зацікавили дитину. І тут учитель має показати, щоб ствердитися в очах дитини, що він володіє не лише знаннями з свого предмета, а ерудований у всіх питаннях. Це дає можливість знайти важелі для управління.
8. Володіння комп’ютером. В наш час технологій вчитель просто зобов’язаний володіти елементарними знаннями з інформатики, і застосовувати технічні засоби на уроці. Це одна з невирішених проблем сільської школи: недостатня оснащеність комп’ютерами класів.
9. Мовленнєва культура. Бездоганне володіння усною і писемною мовою. Не секрет, що на сприйняття і усвідомлення матеріалу впливає ритм, темп, динаміка, і, навіть, тембр голосу. Монотонна мова без динамічних перепадів приводить до підсвідомого сну.
10. Індивідуальний стиль. З роками виробляється індивідуальний стиль викладання. Його вчитель виробляє з метою покращення якості знань. Діти відчувають незначні нюанси в поведінці вчителя і змінюють свою поведінку, спрямовуючи її в потрібне русло. Це і жести, і міміка, і артистизм, і паузи в мовленні, сила звуку. І що саме головне, це не можна перейняти, тут потрібно знайти свою тактику поведінки і викладання. Головне, потрібно тримати клас завжди у готовності діяти.
11. Мобільна компетентність. В умовах швидкого темпу життя сучасний вчитель має пристосовуватися до нових методів роботи  так само швидко. Встигати приймати участь у всіх заходах – це також сприяє підвищенню майстерності.
12. Гнучкість і лабільність. Вчасно реагувати на ситуацію, шукати різні підходи до вирішення однакових питань. Іти за однаковим планом роботи на наступний рік не можна, тому що до кожного класу ставляться різні вимоги. Якщо з одним класом за урок можна опрацювати всю тему, то ця ж сама тема не буде так само сприйматися на наступний рік іншими учнями.
13. Креативність. Не боятися експериментувати. Проводити нестандартні уроки, які сьогодні набувають великої популярності і заслуговують до себе уваги. Основне, зуміти передати матеріал, донести до учнів так, щоб вони зрозуміли.
14. Поєднання вище перерахованих компонентів на уроці в єдине ціле.
15. Трудова мотивація. Ринкові відносини інформаційного суспільства торкнулись і класу інтелігенції. То ж важливим показником професійного росту є матеріальна сторона. Тут не можна не сказати про стимулювання з боку адміністрації у вигляді похвали, заохочення, ставлення в приклад, подяки. «Якщо я віддаюсь, то хочу щоб мене оцінили» – це закономірна психологія людини. Без стимулу не буде ентузіазму або ж він буде неефективним. Підтримка – важлива справа».
Напевно кожен з учителів історії засвоїв просту істину, яку висловив ще у ХVІІІ ст. Григорій Сковорода: все своє життя людина повинна безперервно вчитися, самовдосконалюватися.
О.А.Захаренко був переконаний в тому, що вчитель весь час має підвищувати свій професійний рівень, бо розвивається психологія, змінюється практика шкільного навчання і виховання, відповідно до руху суспільного життя. Саме йому належать висловлювання: «Хто не працює над собою постійно, той не стане справжнім учителем», «Зупинитися – значить не існувати».
«Хочеш вчити інших, постійно вчися сам», так говорив відомий педагог Черкащини К. А. Заремба, колишній директор Смілянської школи-інтернат №2,  спонукаючи особистим прикладом колег до самоосвіти, саморозвитку[6, с.15].

Список використаних джерел
1.     Академік із Сахнівки /Під редакцією Кузьмінського А. І./.-Черкаси., Вид. від. ЧНУ ім.. Б. Хмельницького., 2008.-448 с.
2.     Кушуріна Л. С. Роль самоосвіти в підвищенні професійної компетентності педагога.- //Завучу.Усе для роботи. – 2010, № 4.
3.     Баханов К. О. Здатність до саморозвитку. – Історія та правознавство, 2013, № 1.
4.     Долинська Л.В. Розвиток здатності до самоуправління як механізм особистісно-професійного становлення вчителя./Збірник наукових праць К-ПНУ ім.. Івана Огієнка Інституту психології ім.. Г. С. Костенка НАПН України. – Вип. 12, 2011.
5.     Казимир Аполлонович Заремба /автор упорядник Суховершко Г.В. – Черкаси: «Вертикаль, - видавець ПП Кандич С.Г., 2007. – 252 с, іл».

4 коментарі:

  1. Дякую за матеріал. Будемо постійно працювати над собою, самовдосконалюватись. Творчої наснаги у всіх починаннях, Ларисо Миколаївно!

    ВідповістиВидалити
  2. Повністю погоджуюсь з тим, що сучасний вчитель історії повинен бути комунікативним, конструктивним, мобільним і всебічнообізнаним. Він повинен іти в ногу з часом. Творчих успіхів Вам, Ларисо Миколаївно!

    ВідповістиВидалити
  3. Дуже слушні думки щодо професійної компетентності вчителя, Ларисо Миколаївно. Знайомлячись з літературою з даного питання дійшов висновку , що серед фахівців немає єдиної думки щодо змісту поняття професійної компетентності.
    І. Зязюн ( автор профільного підручника) під педагогічною майстерністю розумів комплекс властивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі. До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямованість діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка. В цьому визначенні слід наголосити на таких особливостях: Професійна компетентність є підвалиною професійної майстерності , а спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що самоорганізовується. Саме професійна компетентність забезпечує:
    — комплексність знань (предмета, педагогіки, психології, методик);
    — особистісну забарвленість знань учителя — модальність, вияв власного ставлення, освоєність знань;
    — постійне оновлення знань (самоосвіта)
    Але наведені Вами компоненти профмайстерності багатьма педагогами визнаються складовими і компетентності вчителя. Ваша думка виглядає особливо переконливо, тому що вона - результат власного позитивного педагогічного досвіду.
    Успіхів, натхнення, самовдосконалення.
    З повагою Постолюк П.І., вчитель історії Мануйлівського НВК

    ВідповістиВидалити
  4. В добу інформаційного суспільства вчителю історії працювати не легко. Він повинен "встигати" за швидкими змінами в суспільстві і одночасно залишатися носієм історії . Та , попри все це , вчитель історії повинен залишатися відповідальною, високоосвідченою, сумлінною і моральною особистістю, здатною до творчої праці, професійного самовдосконалення. Ці риси помічаю в Вашій педагогічній діяльності. Не зупиняйтеся на досягнутому, Ларисо Миколаївно! Творчих успіхів на освітянській ниві.

    ВідповістиВидалити