ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ – ЗАПОРУКА УСПІШНОГО НАВЧАННЯ УЧНІВ

Розвиток професійної компетентності вчителів, створення умов для становлення творчо мислячої особистості учня - проблема, що має великий  вплив на успішне функціонування школи. Проблема професійної компетентності вчителя  розглядається як одна з центральних у психолого-педагогічних дослідженнях.

У педагогічній науці поняття "професійна компетентність" сприймається як: сукупність знань і умінь, визначальних результативність праці; обсяг навичок виконання завдання; комбінація особистісних якостей і властивостей; комплекс знань і професійно значимих особистісних якостей; єдність теоретичної і практичної готовності до праці; здатність здійснювати складні види діянь.

Професійна компетенція педагога у тому полягає, що він, спираючись  на спроможності дитини, знаходить адекватні способи підтримання його прагнення успішно вийти з проблеми. Розуміючи сильні й слабкі сторони дитини, допомагає йому взяти за основу свої сили та доповнює його там, де школяр сам не може впоратися. Взаємодія полягає в можливості спільно вирішити проблему. У «Критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти» компетентність визначається «як загальна здатність, яка базується на знаннях, уміннях, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню». Компетентнісний підхід, за Т. Сорочан, означає переорієнтацію з процесу на результат у діяльнісному вимірі, вміння не тільки оперувати знаннями, а й змінюватися і пристосовуватися до нових потреб ринку праці, управляти інформацією, активно діяти, швидко приймати рішення, навчатись протягом життя. Отже, можемо зробити висновок, що компетентність людини - це певним чином структуровані набори знань, умінь, навичок і стосунків, які набуваються у процесі навчання.

Сучасна школа потребує вчителя нового типу, який володіє високою фаховою кваліфікацією та професійною культурою, здатний об’єктивно осмислювати педагогічні явища і факти, критично оцінювати й творчо перетворювати педагогічну дійсність. Це пов’язано із проблемами саморозвитку особистості та творчою самореалізацією педагога, новими концептуальними підходами до реформування загальної середньої освіти.

Відповідно до Закону України «Про загальну середню освіту» і «Державного стандарту початкової загальної освіти», що передбачає реалізацію принципів індивідуалізації та гуманізації освіти, формування компетентності учня як загальної здатності до суспільної діяльності на основі знань, досвіду системи цінностей, здібностей, добутих у процесі навчання.

Компетентнісний підхід у навчанні іноземних мов досить новий, але, у разі його успішної реалізації, може стати засобом забезпечення учнів корисними знаннями, необхідними для успішного досягнення цілей у реальних життєвих умовах. Учитель іноземної мови  повинен успішно виконувати свою роботу, повинен мати загальні та спеціальні здібності. Загальні здібності – це такі, які визначають високі результати в будь-якій діяльності людей, а до спеціальних належать ті, від яких залежить успіх саме педагогічної діяльності:навчання та виховання дітей. Він повинен бачити та відчувати, чи розуміє учень матеріал, який вивчається; пояснювати навчальний матеріал так, щоб забезпечити його розуміння та засвоєння всіма учнями; будувати навчання з урахуванням індивідуальності учнів; формувати в них потрібну мотивацію та структуру навчальної діяльності.

До особливості педагога ставиться багато вимог. Вчитель повинен бути ерудований, любити дітей, свою роботу, мати високий рівень знань з тієї галузі, у якій він навчає дітей. Високо розвинений інтелект, професійне володіння різними методами навчання та виховання дітей. Справжній учитель повинен пам’ятати, що основним і кінцевим результатом педагогічної діяльності є сам учень, розвиток його особистості. Професійну компетентність учителя складає сума знань, умінь і навичок, на основі яких формується творчий потенціал учителя, будується його професійна діяльність, спрямована на розвиток особистості кожного учня. Професійна компетентність учителя складається з компетенцій – кваліфікаційних характеристик педагога, що визначають його стиль роботи, спосіб досягнення професійної мети. До них входять:

-         спеціальна компетентність (забезпечення результативності та якості роботи, здатність до творчості, конкурентоспроможність на ринку праці);

-         методична компетентність (робота над проблемою, конспекти уроків, методи, прийоми, форми роботи з різними групами дітей, участь у конкурсах, виступи, публікації;

-         комунікативно-ситуативна компетентність (моральне задоволення від спілкування);

-         інформаційно-технологічна (уміння роботи з комп’ютером, використання схем, діаграм, таблиць, ТЗН);

-         загальнокультурна (інтелігентність, толерантність, повага до себе і оточуючих);

-         ауто психологічна (уміння бачити недоліки в своїй роботі, прогнозувати проект власного психологічного розвитку).

Шляхи удосконалення професійної компетентності учителя:

-         самоосвітня діяльність (курси підвищення кваліфікації, виявлення і впровадження продуктивних технологій в навчально-виховний процес, рефлексія);

-         відвідування уроків методистів, колег;

-         участь у конкурсах, семінарах, конференціях, дискусіях, творчих мостах, майстер-класах;

-         створення власної бази кращих сценаріїв уроків, цікавих прийомів, знахідок;

-         творче портфоліо учителя;

-         виконання індивідуальних завдань, оприлюднення власних доробок;

Отже, щоб стати гарним учителем потрібно мати талант, мистецтво, майстерність, а це 99% наслідки наполегливої праці. І головне – праці раціональної, що допомагає запобігти витраті часу і бере з передового досвіду головне, суттєве. Це стосується також і вчителя іноземної мови. Він повинен зацікавити учнів у вивченні іноземної мови, викликати в них позитивне ставлення до предмета, вмотивувати необхідність і значущість володіння іноземною мовою як неповторним засобом міжкультурного спілкування. Вона має виховувати комунікативні потреби у пізнанні інших країн і народів, у пошуку друзів не тільки для спілкування, але й для розв'язання певних проблем власної життєдіяльності.

    Щодо уроків німецької мови, які я викладаю в школі, в 5-9 класах. Намагаюсь вчити учнів виконувати нескладні творчі вправи і завдання, спрямовані на розвиток креативного мислення, у яких формуються вміння переносити засвоєний навчальний матеріал в інші ситуації спілкування, давати оцінку певним явищам і діям. При навчанні дітей спілкуванню звертаю увагу на

1)    психологічний клімат на уроці

Навчальний процес – це двосторонній процес – «учитель і учень». Є таке прислів’я: «можна привести коня до водопою, але змусити його пити не можна». Це про освіту. Якщо вчитель бажає навчити, а учень навчитися, то успіх гарантований. Саме головне, з перших уроків переконати дітей, що знання німецької мови їм знадобляться вжитті, зацікавити їх цим предметом. Не приховуючи складності предмета, вселити в них упевненість, що вивчати іноземну мову й спілкуватись нею під силу кожному, було б бажання й неухильне виконання трьох основних на мою думку вимог:

а) увага на уроці;

б) систематична робота (а не час від часу);

в) розкутість при спілкуванні – можна говорити все, що ти думаєш, якщо навіть твоя думка не збігається з думкою всього класу і навіть з думкою самого вчителя.

Атмосфера на уроці має бути комфортною, доброзичливою, над помилками один одного в жодному разі не сміємося, а виправляємо коректно. У противному випадку, дитина замкнеться й ні про яке спілкування надалі не може бути й мови. Педагог на уроці – тільки партнер по спілкуванню, помічник, співробітник, а не диктатор. Стиль спілкування з дітьми – демократичний. Ніякий авторитаризм не припустимий. Діти не розкриються перед педагогом – диктатором.

2)    Обов’язкове заучування мовних кліше

Уже з перших уроків діти знайомляться зі словами, словосполученнями, репліками, фразами, які необхідні для спілкування. Наприклад такі, як: «По-моєму», «Я згодний», «Я впевнений», «Більше того», «Я маю іншу думку», та інші.

3)    Чітке знання граматичної структури мови

Велику увагу приділяю вивченню граматики, обов’язково на основі порівняльної типології з рідною мовою. Допомагаю учням розібратися в тому, чим відрізняються  й чим схожі основні граматичні категорії цих мов, будуємо схеми речень.

4) Обов’язкове заучування окремих слів, словосполучень або граматичних елементів

Хотілося б нам того, чи ні, але для вироблення вміння спілкуватися іноземною мовою потрібно «зазубрити» певний матеріал. Наприклад: 3 форми неправильних дієслів (хоча б найпоширеніших, які найбільш необхідні для розуміння й передачі інформації), іменники, що утворюють множину не за правилом, суфікси, ступені порівняння прикметників, займенники.

5)    Якнайбільше практики в спілкуванні

На уроках намагаюся створити якнайбільше ситуацій, при яких в учнів виникала б потреба  висловитися. У цьому допомагають рольові ігри, проведення уроків проектного й інтерактивного навчання. Такі уроки проходять як свято. Розігруючи певні ролі, діти вчаться відповідно поводитися в різних ситуаціях, які можуть зустрітися в житті. Вчаться відстоювати свою точку зору, переконувати, погоджуватися, відмовлятися, робити компліменти й т.п. Велику увагу приділяю на уроках роботі в групах, парах.

   Для здійснення комунікації в усній і письмовій формі необхідне оволодіння чотирма основними видами мовленнєвої діяльності: аудіюванням, читанням, говорінням, письмом. Всі ці види діяльності розвиваю на  кожному уроці, використовуючи різні форми та методи: монологічне та діалогічне мовлення (інтерв’ю, бесіда, дискусія), читання текстів з різноманітними завданнями, написання творів за аналогією, листів, вивчення віршів, пісень, сприйняття на слух тематичних текстів тощо.

Учні школи кожного року беруть участь в районній олімпіаді з німецької мови і показують непогані результати. Неодноразово були також учасниками обласної олімпіади.

Урок іноземної мови покликаний формувати комунікативну компетенцію у всьому різноманітті її складових, дозволяти різні цілі навчання, готувати учнів до застосування вмінь і навичок у реальному спілкуванні. Говорячи про методичний зміст сучасного уроку, ми постійно повертаємось до необхідності моделювати на уроці реальні ситуації, які відбивають можливий контекст діяльності учнів і готують їх до ефективного володіння іноземною мовою.

Нам, вчителям, потрібно запам’ятати те, що перед тим, як взятися за виховання людини, треба самому зробитися людиною; треба, щоб у нас самих склався той взірець, який повинна наслідувати дитина.