У статті розглядаються основні аспекти щодо зростання
молодого вчителя-філолога. Окреслено місце педагогічних компетентностей вчителя
української мови та літератури як основного способу самовдосконалення і
самоосвіти.
З розвитком нового
освітнього простору сучасній школі потрібен конкурентоспроможний молодий
спеціаліст, який вміє критично мислити, обробляти інформацію різноманітного
змісту, використовувати отримані знання та уміння для творчого й креативного
рішення проблем. Конкурентоспроможність
у цьому випадку включає в себе не лише отримання професійної кваліфікації, але
й наявність професійних компетентностей, які, на сьогоднішній день, включають в
себе кілька функцій: інформаційну (знати), діяльнісну (уміти), креативну
(володіти), розвивальну (бути) (за В.В.Сидоренком). Саме вони сприяють
неперервному особистісному та професійному зростанню і саморозвитку молодого
педагога.
За визначенням
О.М. Семеног, професійна компетентність учителя української мови та літератури
– це «інтегральна особистісна якість, що включає педагогічну, психологічну,
лінгвістичну, мовну, комунікативну, фольклорну, літературну,
етнокультурознавчу, методичну, інформаційну, дослідницьку компетенції й
виявляється на високому рівні готовності філологів до педагогічної діяльності»
[1].
Таким чином,
опрацювання сучасного стану вивчення видів професійної компетентності
вчителів-філологів змушує молодого педагога оволодіти не тільки системою предметних
чи міжпредметних компетенцій (педагогічною,
психологічною, лінгвістичною, комунікативною, інформаційною, методичною,
культурологічною), а й позапредметних, зовсім не пов’язаних з фаховими
предметами, що відображаються в інтелектуальній, комунікативній, інформаційній,
суспільно-політичній та особистісній сферах. Треба враховувати також, що на
сучасному етапі розвитку освіти розширюються функції вчителя української мови
та літератури, пов’язані з пошуковою, науково-дослідницькою, соціальною та
культурно-просвітницькою діяльністю.
Зокрема, проблему особливостей структури методичної компетентності
вчителів української мови слід розглядати опираючись на специфіку професійної
діяльності словесників.
По-перше, оволодіння нормативно-правовими документами
сучасної освіти стосовно навчання української мови та літератури, які відбивають специфіку професійної діяльності
вчителя-філолога за наступними показниками:
•
організувати
ґрунтовне вивчення української мови, що створює широкі можливості для розвитку
мислення і мовлення учнів, формування їхнього світогляду;
•
створити умови
для набуття дітьми знань про мову, її граматичну структуру,словниковий склад,
історію і закони розвитку; сформувати уявлення про роль мови в ментальності
українського народу, розвитку інтелекту людини, тобто сформувати мовну
компетентність учнів;
•
сформувати
систему мовленнєвих умінь, потрібних сучасним школярам для спілкування в різних
життєвих ситуаціях (мовленнєву компетентність);
•
сформувати
комунікативну компетентність учнів шляхом
створення на уроці умов для свідомо-практичної мовленнєвої діяльності
дітей (реалізація комунікативно-діяльнісного підходу до навчання української
мови);
•
навчити дітей
самого процесу одержання і передачі інформації;
•
реалізувати
моральний аспект навчання мови, який передбачає формування національної
особистості;
•
навчити дітей
розуміти красу рідної мови, її гармонійність, ритмомелодику, відчути багатство
емоційно-експресивного забарвлення висловлювань шляхом реалізації естетичного
аспекту навчання української мови;
•
спрямувати процес
викладання рідної мови на формування національної свідомості та світогляду
учнів;
•
здійснити
навчання мови на основі народної педагогіки і дидактики, у тісному зв’язку з
національною і загальнолюдською культурою [1].
По-друге, вчитель-філолог має бути взірцевим користувачем
української мови, який не має права на мовні помилки; вербальні засоби, якими
послуговується філолог, стають показником його справжньої інтелектуальної лінгвістичної
культури. Саме тому, лінгвістична компетентність учителя-філолога, набуває
значущості. Педагог під час виконання своїх безпосередніх обов’язків виступає в
різних комунікативних ролях, тому високий рівень його лінгвістичної
компетентності є невід’ємною умовою ефективної діяльності навчальних закладів
[4].
По-третє, вчитель-філолог має бути компетентним у сфері
застосування інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) для оптимізації
професійної діяльності та змоги навчати учнів адекватно діяти в інформаційному
суспільстві.
Учитель-словесник має розуміти, що використання
комп’ютера в навчально-виховному процесі відкриває перед ним багато перспектив.
Комп’ютер може бути як об’єктом вивчення, так і засобом навчання виступаючи при
цьому потужним засобом підвищення ефективності навчання. Ще ніколи педагоги не
отримували такого потужного засобу навчання, що включає в себе здатність
учителя орієнтуватися в інформаційному просторі, отримувати інформацію та
оперувати нею відповідно до власних потреб і вимог сучасної освіти.
Тому ІКТ-компетентність вважають складовою професійних
компетенцій, якими має володіти вчитель-предметник на сучасному етапі модернізації
освіти, і включає у себе здатність учителя вирішувати професійні завдання з
використанням сучасних засобів і методів інформатики та
інформаційно-комунікаційних технологій, що дозволяють учителеві правильно
оцінювати ситуацію і приймати ефективні рішення в професійно-педагогічній
діяльності, використовуючи ІКТ [3].
Отже, компетентний молодий спеціаліст української мови
і літератури – це учитель, який завдяки мобілізованим достатнім знанням,
умінням і професійним здібностям спроможний успішно вирішувати на практиці
психолого-педагогічні завдання; педагог знаючий, уміючий, тямущий, здатний до
професійного та особистісного зростання впродовж усього життя.
Список використаних літературних джерел
1.
Семеног О.М.
Професійна підготовка майбутніх учителів української мови і літератури:
Монографія.- Суми: ВВП "Мрія-1" ТОВ, 2005.- 404 с.
2.
Семеног О. М. Система професійної підготовки
майбутніх учителів української мови і літератури (в умовах педагогічного
університету) : дис. доктора пед. наук: спец. 13.00.04 ,,Теорія і методика
професійної освіти” / О. М. Семеног. – К., 2005. – 476 с.
3.
Сидоренко В.В. Модель професійної компетентності
вчителя української і літератури в контексті впровадження компетентнісно
зорієнтованого підходу. / В.В.Сидоренко // Наукова скарбниця освіти Донеччини.
– 2011. - №1(8). – С. 72-77.
4.
Методика навчання
української мови в середніх освітніх закладах/ Колектив авторів за ред.. М.І.
Пентилюк. – К: Ленвіт, 2004. – 400с.
З розвитком нового освітнього простору сучасній школі потрібен конкурентоспроможний молодий спеціаліст, який вміє критично мислити, обробляти інформацію різноманітного змісту, використовувати отримані знання та уміння для творчого й креативного рішення проблем. Цілком з Вами згодна. Дякую за участь.
ВідповістиВидалитиДякую за цікавий матеріал. Бажаю творчих успіхів.
ВідповістиВидалитиТетяно Вікторівно, дуже дякую за матеріал, що висвітлюється у статті. Ви молодий спеціаліст, однак потенціал як заступника директора з навчально-виховної роботи так і творчого педагога-філолога у Вас уже є. Ви вдосконалюєте свої фахові знання щодня. І такими мають бути усі молоді освітяни. Педагог, як і кожен спеціаліст, потребує постійного підвищення кваліфікації. Учитель як фахівець, живе доти, поки вчиться" - провідна функція методичної роботи. Професійні компетенції можна розвивати. Ви обрали правильний шлях. Працюйте так і надалі.
ВідповістиВидалитиДякую, шановні колеги!
ВідповістиВидалити