ПРОФЕСІЙНА КОМПЕТЕНТНІСТЬ ПЕДАГОГА ЯК ПОКАЗНИК ЙОГО ОСОБИСТОГО РОЗВИТКУ ТА ЗАПОРУКА УСПІШНОГО НАВЧАННЯ

У статті розкриваються питання компетентності вчителя сьогодення

Педагоги не можуть успішно когось учити,  
якщо в цей же час ретельно не вчаться самі  
                                    Алі Апшероні

Під професійною компетентністю вчителя розуміється сукупність професійних і особистісних якостей, необхідних для успішної педагогічної діяльності. Професійно компетентним можна назвати вчителя, який на досить високому рівні здійснює педагогічну діяльність, педагогічне спілкування, досягає стабільно високих результатів у навчанні та вихованні учнів.

Основні шляхи розвитку професійної компетентності педагога:

1. Робота в методичних об'єднаннях, творчих групах;

2. Дослідницька діяльність;

3. Інноваційна діяльність, освоєння нових педагогічних технологій;

4. Різні форми педагогічної підтримки;

5. Активна участь у педагогічних конкурсах і фестивалях;

6. Трансляція власного педагогічного досвіду;

7. Використання ІКТ та ін.

Але не один з перерахованих способів не буде ефективним, якщо педагог сам не усвідомлює необхідність підвищення власної професійної компетентності. Звідси випливає необхідність мотивації та створення сприятливих умов для педагогічного зростання.

Можна виділити етапи формування професійної компетентності:

•самоаналіз і усвідомлення необхідності;

• планування саморозвитку (цілі, завдання, шляхи вирішення);

• самовиявлення, аналіз, самокорректіровка.

Формування професійної компетентності - процес циклічний, тому в процесі педагогічної діяльності необхідно постійне підвищення професіоналізму, і кожен раз перераховані етапи повторюються, але вже в новій якості.

Одним з факторів, що визначають якість освіти, є вміст предметних компетенцій учителя.

Когнітивна складова:

- знання предмета;

- знання суміжних наук;

- знання та забезпечення реалізації змісту і структури базового навчального плану;

- знання навчальних планів і програми з предмету;

Операційно-технологічна:

- вміння отримувати інформацію і відбирати її;

- самостійна робота з накопичення наукових матеріалів, проблем, рішень;

- постійна робота з періодикою;

- вміння адаптувати наукове знання для досягнення навчальних цілей.

Аксіологічна складова:

- глибоке розуміння і вміння використовувати на практиці основні цінності, поняття, норми, гідності, рішення;

- готовність і бажання пізнавати, вчитися.

Зміст теоретичної готовності вчителя:

- аналітичні уміння;

- прогностичні;

- проектні;

- рефлексивні.

Зміст практичної готовності вчителя:

- мобілізаційні вміння;

- інформаційні;

- розвиваючі;

- орієнтацій ні;

- перцептивні;

- педагогічне спілкування.

Вимоги сучасності потребують переорієнтації змісту виховання підростаючого покоління, зміщення акцентів на створення умов для поступального, повноцінного, всебічного розвитку особистості. Для того, щоб навчити дітей жити, успішно діяти у світі, самовизначитися у ньому, педагогам необхідно сформувати у них ціннісне ставлення до себе, свого образу „Я”, одним із компонентів якого є „Я – здоровий”. 

Вчитель – це приклад для вихованців. Вони повинні розуміти що здоров’я – це вершина, яку кожен повинен здолати сам.

Напрямки реалізації здоров’язбережних технологій:

- створення умов для зміцнення здоров’я і гармонійного розвитку;

 - організація навчально-виховного процесу з урахуванням його психологічного й фізіологічного впливу на організм учня;

- розробка й реалізація навчальних програм із формування культури здоров’я та профілактики шкідливих звичок;

- корекція порушень соматичного здоров’я з використанням комплексу оздоровчих і медичних заходів;

- медико-психолого-педагогічний моніторинг стану здоров’я, фізичного й психічного розвитку школярів;

- контроль дотримання санітарно-гігієнічних норм організації навчально-виховного процесу;

- нормування навчального навантаження й профілактика стомлюваності учнів;

- організація збалансованого харчування учнів;

- формування рухових умінь і навичок;

- оволодіння основними способами самостійного використання рухових дій для фізичного самовдосконалення;

- вивчення основних властивостей людського організму, що проявляються під час рухової активності.

Якщо із сукупності складових професійної компетентності вчителя основ здоров’я виокремити особливості здоров’язберігаючої компетентності, то, вона стосується основного переконання: дбати про здоров’я дітей, як про власне.

Інтелектуальний та професійний компоненти здоров’язберігаючої компетентності розкриваються вчителем основ здоров’я як у володінні фаховими знаннями, так і у виробленні професійних якостей для здійснення освітньої діяльності. Ці якості забезпечують готовність педагогів здійснювати навчання на основі розвитку життєвих навичок учнів. Серед якостей, притаманних найкращим викладачам, вони вказують на наявність таких: бути прикладом поведінкових практик, характерних для здорового способу життя; бути компетентними та володіти досвідом.

Здорові діти – найвищий позитивний імідж держави, найкраща характеристика навчального закладу.